Ми звикли сприймати їх як втілення сили, стійкості та гаранту нашого спокою. І мало хто задумується над тим, що той чи інший стійкий солдатик у міліцейських погонах теж, як і всі ми, коли-небудь буває беззахисним, чогось боїться та й взагалі йому притаманні усі без виключення людські почуття. Сьогодні мова саме про тих, хто вже достатньо прослужив в органах внутрішніх справ, хто неухильно піднімався хиткими службовими сходинками, не втративши при цьому людяності та заслуживши вдячність та повагу від оточуючих.
Начальник відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми УМВС в області полковник міліції Віктор Курбатов:
– Моїми головними життєвими принципами завжди були справедливість та чесність. Просто не переношу підлості й обману. Мені хотілось допомагати людям. А ще мені подобалось розкривати таємниці, аналізувати різні ситуації і знаходити тільки єдине правильне рішення. Враховуючи це все, а також особливу престижність професії міліціонера, питання, чому присвятити своє життя, не виникало. Проходячи службу в лавах Радянської міліції я бачив себе саме дільничним інспектором, яким і став у Богунського райвідділі м.Житомира у 1976-му році. Саме тоді я отримав своє перше відповідальне завдання. Це сьогодні, на жаль, такі тяжкі злочини, як вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, розбійні напади, стали не такою рідкістю. А того часу вбивство викликало неабиякий шум і резонанс. Як раз участь у розкритті вбивства, скоєного на моїй дільниці, й стало відповідальним завданням. Неподалік від місцевого ресторану знайшли труп чоловіка, проте впізнати його було доволі важко, оскільки обличчя було дуже побите. Поряд з трупом тоді знайшли військовий квиток та гітару, які могли належати зловмиснику. Забігаючи наперед, скажу, що наші підозри виявились вірними. Незвичайним у цій ситуації було е, що особу злочинця вдалося встановити одразу, а от на встановлення особи потерпілого довелося затратити значно більше часу. Як раз ця місія лягла на мої плечі. Після триденного опитування вдалося вийти на тещу вбитого. Разом з нею я вперше в житті відвідав морг.
Загалом, за час служби траплялося багато цікавих пригод, пов’язаних безпосередньо з роботою. Якось напередодні Нового року довелося розкривати ще одне вбивство чоловіка (тоді я вже працював у карному розшуку Богунського райвідділу). Ніяких особливих слідів на місці злочину, ніяких зачіпок. І ніби подарунок – щаслива випадковість. 1 січня у Богунський райвідділ були доставлені двоє підвипивши чоловіків, затриманих за хуліганство. Одного з них ми знали давно, а ось інший викликав у нас підозри, що виправдалися вже буквально через декілька хвилин спілкування з ним. Цей затриманий і виявився вбивцею, якого ми шукали.
Я вважаю себе щасливою людиною, адже на шляху мені траплялися лише гарні порядні люди. Багатьом з них я дійсно вдячний за навчання, їхні уроки у майбутньому стали у пригоді, саме цим людям я багато чим завдячую. Ніколи їх не забуваю, з деякими до цих пір підтримую зв'язок. Хотілося б подякувати Л. Дубиніну, який керував Богунським райвідділом міліції у ті роки, коли я тільки прийшов на службу, а також колишнього начальника відділу дільничних інспекторів міліції В.Каплуна. справжніми професіоналами розшукової справи для мене залишаються В.Коденський та Й. Голумбієвський. Значну підтримку під час мого переведення на службу у карний розшук УМВС виявили А.Данлюк та В.Кругляк. За це їм окрема подяка.
Усім працівникам, пенсіонерам і ветеранам органів внутрішніх справ бажаю міцного здоров’я та довголіття. Мені б дуже хотілося, щоб моїм колегам завжди посміхалася вдача, щоб у житті кожного з них було якнайбільше гарного і доброго!
Начальник Житомирського училища професійної підготовки працівників міліції полковник міліції Леонід Врублевський:
– Не повірите, але ключову роль в обранні моєї професії грали мої старші брати, які, поки я служив в армії, вже працювали в органах внутрішніх справ. Саме вони і зорієнтували мене на обраний шлях. Усе трапилось несподівано швидко, часу на відпочинок або роздуми у мене не залишилось. Два тижня потому після прибуття додому я вже проходив стажування у відділенні ДАІ. Хочу відмітити, що в міліцейській службі просто не існує невідповідальних завдань. Але найперша, доручена керівництвом задача, запам’ятовується назавжди. Ось моя перша зміна: разом з досвідченими інспекторами дорожньо-патрульної служби я виїхав на трасу Київ-Чоп (піст знаходився в с.Новоберезина). Я, як і належить справжньому новобранцю, - без форменого одягу. Чергування починалося о 16.00 і тривало до 24.00, моя участь – половина цього часу. Хоча, по правді сказати, і цей проміжок часу здавався мені вічністю: шум, скажений рух автомобілів... До цього я ще тоді не звик. Зізнаюся, була навіть думка втекти куди-небудь, поки не пізно. Але з часом, з досвідом, з практикою, коли доводилося чергувати не тільки по половині зміни, але й значно довше, така робота просто увійшла у звичку.
Якось зимою під час нічного чергування, яке проходило на Бердичівському посту, близько 5 ранку ми зупинили автомобіль „Жигуль”, у якому окрім водія знаходилось ще двоє пасажирів. Водій сказав, що направляється у Київ. За нашим проханням, не виходячи із автомобіля, він надав свої водійські права, а от техпаспорта на автомобіль у нього не виявилося. По суті, серйозних причин затримувати його у нас не було. Але чомусь насторожувало те, що одяг водія не зовсім відповідав сезону: шкіряний піджак на голе тіло, наверх – шкіряна куртка. Та й збентежена поведінка водія теж викликала деякі підозри. Як же ми здивувалися, коли за нашим проханням водій все-таки вийшов з автомобіля: на ньому були спортивні штани та до неможливості брудні кросівки. Крім того, пасажири, які їхали у тій самій машині, сказали, що не знайомі з водієм, а підсіли до нього, щоб дістатися Житомира. Між тим, в салоні виявились документи – права і техпаспорт на даний автомобіль – на ім’я зовсім інших людей. Наші підозри з цього моменту тільки подвоїлись. Викликали слідчо-оперативну групу. Як виявилося, водій зупиненого нами автомобіля був убивцею його істинного володаря.
Своїми наставниками вважаю А.Поліщука, тоді ще старшого інспектора дорожньо-патрульної служби ДАІ, а також Б.Забродського – начальника відділу розслідувань ДТП. Після 13 років роботи в ДАІ я був переведений в училище професійної підготовки працівників міліції. вдячний за допомогу, підтримку, поради в першу чергу першого начальника училища В. Чудновця, а також А.Поплавського, А.Лотоцького, М.Брусніцина.
До Дня міліції України хочу побажати починаючим міліціонерам, щоб їх служба не була такою, як мій перший день роботи, а від неї вони отримували задоволення. Своїм колегам бажаю тільки усього найкращого, достойного матеріального забезпечення, щоб ви відчували впевненість у завтрашньому дні, а держава відповідно не забувала про нього потурбуватися. Щастя, здоров’я, успіхів!
