Конституція України визначає, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.
Дане положення конкретизується в кримінально-процесуальному законодавстві. У Кримінально-процесуальному кодексі України передбачено, що підозрюваний чи обвинувачений має право користуватися послугами захисника, який призначається за рахунок держави. Це стосується випадків відмови обвинуваченого (підозрюваного) від захисника у разі обов'язкової його участі (при вчиненні злочину неповнолітніми; особами, які мають фізичні або психічні вади; не володіють мовою, якою ведеться судочинство; санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення та ін.), а також надання правової допомоги вказаним особам у зв'язку з їхньою малозабезпеченістю. Для забезпечення права на захист від обвинувачення й надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Разом з тим, незважаючи на законодавче закріплення права громадян на отримання правової допомоги, під час його застосування виникають певні труднощі. Так, закон передбачає лише одну форму призначення захисника за рахунок держави - через адвокатське об'єднання. У цьому випадку така вимога є для керівника об'єднання обов'язковою. При зверненні до інших осіб, які можуть виступати захисниками (наприклад, до адвоката, який працює індивідуально), можна розраховувати лише на їх свідомість та готовність прийти на допомогу правоохоронним органам та правосуддю. А своєчасне призначення захисника набуває актуальності у першу чергу через необхідність проведення слідчих дій у стислі терміни. Так, допит підозрюваного необхідно провести негайно після його затримання або обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, але у будь-якому випадку не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання. Діючи обмежено у часі, слідчий змушений виконувати значний обсяг роботи, у тому числі готувати необхідні процесуальні документи, розробляти тактику проведення допиту, визначати питання, що підлягають з'ясуванню, з метою отримання нових доказів проводити інші слідчі дії. Але, на перший план виступають організаційні питання, які у більшості випадків потребують значних зусиль. Зокрема, це стосується пошуку захисника, який би погодився вступити в кримінальний процес та надати обвинуваченому (підозрюваному) кваліфіковану правову допомогу. Адже, не дотримання права особи на захист є суттєвим порушенням і тягне за собою досить серйозні наслідки - аж до притягнення слідчого до кримінальної відповідальності.
Стаття 7 Закону України „Про адвокатуру" визначає, що при здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержуватись вимог чинного законодавства. Однак відмова адвоката від виконання своїх обов'язків із захисту обвинуваченого за призначенням слідчого не тягне за собою жодної відповідальності. Тобто, у кінцевому випадку відповідальність за порушення права особи на захист на стадії досудового слідства несе слідчий. Не сприяє бажанню адвокатів брати на себе обов'язок захищати інтереси підозрюваних та обвинувачених і рівень оплати за це, визначений Кабінетом Міністрів України ще у 1999 році на рівні 15 грн. за повний робочий день.
Невирішеним є питання і щодо надання безоплатної правової допомоги фахівцями у галузі права. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року, фахівець у галузі права нарівні з адвокатом може здійснювати захист прав та інтересів підозрюваного, обвинуваченого. Натомість, слідчий при призначенні захисника може розраховувати лише на адвокатів, які є членами адвокатського об'єднання.
Тож, що вирішити вище перераховані проблеми необхідні ряд рішень на законодавчому рівні щодо реального забезпеченню конституційного права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, на отримання правової допомоги з можливістю вибору захисника своїх прав за призначенням особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором чи суддею.
