Психологи коментують, що діти не розуміють до кінця того, що роблять. Для них життя це гра між реальністю та надуманим, що закінчується переважно трагічно. Уже вісім випадків на Полтавщині дитячих самогубств та спроб суїциду. Різні методи обирають 15-річні молоді люди для того, аби привернути увагу дорослих. Але ті внутрішні конфлікти у підлітковому віці так і залишаються невирішеними, бо вчасно не зреагували, не допомогли, не зарадили, словом, не зазирнули у душу і не спитали – що у тебе болить?..
… Мама 15-річного хлопчика, який повісився, крізь сльози говорить:«Я не знаю, чи буду колись сміятися, усі думки розлетілися, усі плани на майбутнє відійшли, як нам тепер жити з цим я не знаю». Вона знову плаче. Самогубство сина стало страшною несподіванкою і великою трагедією для цієї родини. Хто б міг подумати, що улюблена яблуня, на якій в дитинстві так любив сидіти їхній синочок, і стане тим останнім місцем, звідки він пішов у вічність. Уже повішеним хлопця знайшов дідусь. Того вечора, все було, як завжди. Вечеря, домашній клопіт. Хлопчина сказав, що вийде на годину і повернеться. Але то були просто слова… У них нормальна благополучна родина. Виховують меншу доньку-першокласницю, тримають господарство, конфліктів у родині не було. «Ми ж йому ніколи не відмовляли, - продовжує жінка, - пускали і гуляти, і до дівчини, з якою вони зустрічалися, але знаєте, мабуть, за цими клопотами і забули про те, що 15 років – важкий вік, і вчасно не схаменулися.» Скаржиться жінка і на те, що у сільських школах не працюють психологи, можливо б професійна консультація, нагляд за учнями і постійний контроль їхнього морального стану, попередив би не одну трагедію.
15-річна дівчина з Пирятина вже давно стояла на обліку у міліції, бо ніколи не відмовлялася від довготривалих гулянок. Тікати з дому почала років з 12, саме тоді вперше батьки попросили допомоги у правоохоронців, аби останні знайшли доньку. Висновок міліціонерів - схильна до бродяжництва, височів клеймом над усією родиною. Окрім неї у сім’ї два старших брати, але всі вони мають різних батьків. Що ж до батька дівчини, то він повісився більше 10 років тому. Дівчинка росла важкою дитиною. Але цього разу вона «перевершила» свої можливості – забрала гаманець з останніми материними грішми, пластиковою заробітною карткою та золотим ланцюжком, який мамі подарував вітчим. Із цим добром вона попрямувала до подруги. Погуляли дівчата на славу, опісля ж додому не поспішала, бо знала, що батьки вже виявили пропажу і буде скандал. Ніч для матері була в очікуванні, тому на ранок вона відправила синів за сестрою у школу, аби останні негайно привели її додому. Коли ж юна крадійка з’явилася на порозі, то мати вела себе нестримано. Знову скандал, сльози, образа. В результаті дівчина вийшла на балкон і вистрибнула на вулицю з висоти третього поверху... Наразі вона із численними переломами знаходиться у лікарні, її стан тяжкий. Не виключено, що самотужки вона ходити вже не зможе…
«Нарешті я на даху, хочу з нього стрибнути, нарешті я політаю, давно про це мріяла, мені все набридло, я йду, прощавайте…» - це останній запис, датований 06.12.2007 року із рожевого щоденника 15-річної дівчини, яка вистрибнула з даху 10-поверхівки у Полтаві. Дівчинка єдина дитина у вже розлучених батьків. Вона повернулася саме до цього дому, де у неї було щасливе дитинство і щаслива родина, де в неї були мама і тато. Вона любила сидіти на даху саме цього будинку, сюди приходила щодня і водила своїх друзів. Коли дівчинка зробила крок у безодню і впала на землю, очевидці не могли повірити власним очам, що вона підводиться і намагається говорити, що з нею все нормально. Вже у лікарні медики більше 5 годин боролися за її життя. Дівчинці видалили селезінку, частину печінки, але найстрашніше, що у неї тяжкі травми голови, тому про наслідки говорити рано. Вона жива, і це вже щастя. Перечитавши її щоденник розумієш усі принади 15-річного віку – юнацький максималізм, тільки чорне та біле, образа на батьків, на навчання, на друзів. Практично кожен запис або закінчувався, або починався з того, що вона хоче політати і померти, що вона то різала вени, то їла пігулки, що вона заздрить небу, бо воно незалежне, що вона хоче все забути, а через деякий час забудуть і її…але поряд з цим спостерігається «почерк» ще такої маленької і наївної дитини – радість від очікування нового комп’ютера, зустрічі з найкращою подругою, веселий похід на дискотеку…Її подруга стверджує, що вдома дівчина часто сварилася з мамою, але чи це спонукало її до такого вчинку достеменно не знає ніхто. Лікарі також говорять, що у неї амнезія, дівчинка багато чого не пам’ятає з того рокового дня, але факт спроби позбавити себе дорогоцінного залишається незаперечним.
Це тільки три приклади страшного, непередбачуваного, незрозумілого, не попередженого підліткового віку. Ці діти обрали вирішенням своїх проблем – піти назавжди і більше ніколи не повернутися. Однак, цьому можна було завадити якби дорослі та батьки, що знаходились з ним поруч, були більш уважними до своїх малолітніх дітей, онуків, учнів або просто сусідів. Тож озирніться, подбайте, придивіться, можливо, ваша спостережливість і увага допоможуть комусь не стрибнути на той світ чи не затягти смертельний зашморг безпорадності…
